Любі жінки! Вітаємо Вас зі святом весни і молодості. Бажаємо Вам бути завжди юними,
красивими, ніжними та чуйними. І не лише у цей святковий день, а й завжди! Напередодні 8 березня бібліотекарі відправили 35 секограм-поздоровлень зі
святом і жінкам з вадами зору. Всіх жінок хочеться привітати зі святом красивою
легендою про богиню весни і краси давніх слов'ян:
ЛЕЛЯ
>span>
Усе в світі мусить бути гарне: замріяний ліс : широке поле, голубе небо і
чиста вода, мамина пісня і душа людини...
>span>
Щаслива Леля у своїй всеобіймаючій любові. Та ще й гарна яка! Гарнішої за
неї немає в цілім світі, бо вона — богиня кохання, цариця-володарка краси, а ще
— першого весняного дощику.
>span>
Голубоока Леля з'явилася на білий світ від кохання землі та неба, з лона
рожевих пелюсток троянд її чарівної матері, богині Всесвіту, премудрої Лади.
Леля з'явилася в той час, коли білим лебедем полинув у розтривожений морок її
щойно народжений брат-близнюк, бог світлого дня Полель. Від того небаченого
досі кохання з'явилися на цей світ і ми, люди, а тендітна квітка-троянда стала
символом великої любові богині Лелі, оберегом її таємниць.
>span>
Вибухнула тоді весна квітуванням-коханням, розлилася бездушна і холодна до
того часу гладінь озер та рік, міцно обнялися у п'янких пахощах трави, дрібно
затремтіли величними хвилями раніше байдужі до довкілля листочки та крони
дерев; весело задзюрчало поміж камінням джерело, а в серцях людей з'явилося
велике відчуття любові. Раділа вода, діброва, раділа молодь від п'янкої радості
Лелі. Холодна блакить неба стала загадковою та чарівною.
>span>
Богиня Леля — це красуня, дівчина-весна, рум'яна, з розпущеними, як у
молодої, косами, у зеленому з барвінку та перших весняних квітів віночку, з
якого замість стрічок струменить чарами весна. Сорочка в неї вишита
різнокольоровими пахучими васильками, та вже така тоненька! Поділ вишитий
хмелем, а на шиї — дороге намисто. Взута Леля у червоні зі срібними підківками
чобітки.
>span>
Сніг ще не зійшов, сонце ще на сході, а Леля вже не може дочекатися, коли
дівчата з хлопцями постають на воротах або повилазять на дерева і почнуть її
закликати:
>span>
Прийди, прийди, красна,
>span>
Принеси нам збіжжя,
>span>
Принеси нам красок...
>span>
Леля завжди безмежно весела, хоча всевладна, за що її і любить Сварожич, за
що її й кохає так палко в огненно-пристрасний бог Ярило. Навіть Мати-Земля з
нею у великій любові. Колись закохався безмежно в радість-весну красень Ландиш.
Та не змогла з ним залишитися добра та щедра весна. А коли пішла, почав ландиш
гірко плакати, аж кров із серця забарвила його сльози у червоний колір. Став
він ніжною конвалією зі сріблястими дзвіночками, які дзвонять неповторними
пахощами того великого кохання. А сльози — то соковиті червоні ягоди, що
народжуються з тих чарівних дзвіночків.
>span>
Навесні Леля спочатку посилає своїх вісників — пестливих леґінів-вітрів,
промені ніжно-ласкавого сонця, перший грім та блискавицю. Потім і сама сідає на
крила птиць та прилітає на землю разом з різнобарв'ям квітів, веселим пташиним
співом та гудінням жуків, а ще — з надією на краще життя: на урожай, приплід
худібки, на збільшення родини. А з надією приносить у душу орія-хлібороба
спокій, любов, радість та творче натхнення до праці. Бо в праці — його
молодість, що надає йому сили, народжує красу та віру у незгасиме животворче
тепло сонця Дажбога.
>span>
Коли в нас панує зима, чарівна Леля відпочиває з батеньком у пташиному
царстві раю, де Вирій і де живуть душечіси родичів; звідтіля приходять і
душечки новонароджених. Там вона веселиться з птахами, з душами родителів-прародителів
і з душами маленьких діточок. Коли ж хрещений батенько-Сонечко відправляє свою
донечку Лелю на землю, до нас приходить весна. Весна-паняночка має багато
друзів. Найперші вірні друзі — це птахи небесні! Тоді відкриваються Небесні
ворота, а з раю "калиновим мостом" вирушає з неба на землю
Леля-Весна. А йде вона, як цариця, в оточенні легеньких ласкавих вітрів,
дрібних теплих дощиків та численного божого птаства. Цю благу вість першою
приносить на землю ластівка. Тоді настає велике і величне свято — пташка навіть
гнізда не в'є. У день Благовісника грім і блискавка прокидаються від зимового
сну, а Бог передає Ураю золоті ключі відімкнути небо, щоб дощ землю змочив.
Птахи — це вісники неба, що прилітають через Небесні ворота в образах
новонароджених душ-дітей. Весняне сонце-небо, теплий ласкавий вітерець, краса
землі народжують у людині творчість і натхнення:
>span>
Мало-помало ховається зима на півночі, у своєму царстві холоду й темряви,
бо їй стає страшно, коли радісна процесія Лелі-Весни летить на крилах птахів.
На інших крилах прилітають душі родителів-прародителів та душі новонароджених
дітей.
>span>
Ластівки приносять господарям весну, лелеки — душі новонароджених дітей,
зозулі — душі прародителів; жайворонки — весну на ниви і поля, соловейки — в
сади і гаї; гуси, гоголі-качки, чаплі — радість весни рікам, озерам, а заразом
рибам, ракам і жабкам. Орлички приносять весну в ліс. Тоді теплі травневі
вечори наповнюються своєрідною музикою, веселим гудінням безлічі літаючих
хрущів. Веснянки "Шум" та "Жучок" — то уподібнення
весняному шуму-гомону, щоби скоріше викликати Лелю-Весну, віддати їй хвалу.
>span>
Осяйна Леля прилітає до молоді з "веселками",
"гаївками", "гагілками" та іншими веселими іграми. Разом зі
своїм світлоносним братом Полелем кружляють вони у небеснім танку,
благословляючи живою водою та світлим вогнем землю і все живе на ній до
родючості.
>span>
Найбільше подобаються Лелі хороводи дівчат, коли з першими птахами
закликають весну. Обраницю Лелю-Лялю, як весільну наречену, заквітчують так,
щоб вона вся була вкрита зелен-зіллям та зеленими листочками липи, бо то — її
священне дерево. Біля ніг кладуть віночки з квітів як ознаку чистоти і
незайманості та різні молочні страви. Довкіл Лелі дівчата починають вести
танок:
>span>
Ти в'юная, ой Лелю!
>span>
Ти по горниці пройди, ой Лелю!..
>span>
Після магічно-чарівного хороводу та пісень-веснянок Леля роздає дівчатам
віночки, а вже кожна з них відколупує крихітку масла та сиру і запиває молоком.
Кожній достається ще й чарівна крашанка. Віночки дівчата бережуть до наступної
весни. Хто найкраще просив осяйну Лелю, тому вона подарує "милого" на
весілля, а Мати-Лада дасть кожній світлосяйну обручку, бо так завжди має бути
на білім світі. Того хочуть небо і земля!
>span>
Соловейко — найулюбленіший птах богині Лелі, який першим вістить тепло та
розвиває сади. Мине ще трохи часу, сади перецвітуть, мало-помалу затихне й
пісня солов'я. Та, врешті, минуть і пахощі житнього літа, розтане смуток
холодної зими і знову прийде Весна-Леля, затарахкотить запряжена золотогривими
кіньми колісниця Перуна, блисне раз-удруге в небі вогненна його блискавиця —
утече зима не оглядаючись. Тоді Леля-Весна знову радісно прилетить і
цвітом-коханням заспіває, а з нею вкотре у віках заспівають пісні-веснянки
вічної любові і люди.
>span>
Джерело: Войтович В.
Міфи та легенди давньої України / В. Войтович. – Тернопіль: Навчальна книга –
Богдан, 2005. – 392 с.: іл.
>span>