Нотатник останнього в україні індіанця навахо

в мені тече німецька крів і шо я маю казати?
лиш розводити руками часом, ну коли, приміром, 23-є лютого, і ото "захисникам квіти і привітання, і мороживо" і взагалі - "то свято СПРАВЖНІХ хлопців, татів, братів, дядьків і дідів"..
і я навіть не намагаюся починати розмови за "а шо ж то за подія була отого славного 23-го лютого надцятого року, шо аж день став "чоловічим" святом всіх совіцьких хто служив?", бо все закінчиться шо я таки фашист проклятий, і нашо воно мені тре?
свято і все тут.
чим би не потішитись зайвий раз, га?

і ото, сиджу, тішуся. згадую анегдоти про "нашихі і німців"

а ще в мене був колись колєга, і він постійно на мене накидався із страшними німецькими словесами /він мало шо їх зловісно промовляв, то ше й робив страшну мордяку при цьому/, котрі насправді виявлялися котримсь невинним створінням чи квіточкою, чи "продуктовим магазином". ну в нас гра така була. без образ. у нього теж у крові чогось було намішано, і я слова на "його" мові мав шукати смішні і його "підловлювати". шо я теж робив з не меншим задоволенням, чесно зізнаюся.

до нинішного дня я ото пригадав, що в німецькій мові начебто існує слово Drachenfutter, шо означає «їдло для дракона». це таке словесо хитре, котрим німецкі чоловіки визначають підношення власним жінкам у вигляді пачки конхфет чи букетика квітів, шоби означених жінок задобрити, коли ото чоловіки німецькі, зо шнапсу передозом, домів пізно повертаються.
ну шоби дракони не сичали і вогнем не плювалися, значить.
тако
ну бо свято чоловіків, кхм, мало чого