Мій рідний край > Зупинився місяць е нічку над горою,
З голубої річки тихо воду п'є.
А в степу на полі чути шепіт жита.
Що таємний голос ніжно подає.
> Я - землі цієї гілочка вербова,
Я - весняна крапля часта, дощова.
Приросла до тебе, земле, я душею,
Бо медові роси я із трак пила,
> Приспів:
Краго мій лелечий,
Світу мій чудовий,
З ласкою матусі,
З батьковим теплом,
Я прийду до тебе
І нап 'юсь ї криниці
Там, Ое б'є водиця
Чистим джерелом.
> Повернусь до тебе, краю мій єдиний,
Де рожеві мальви під вікном цвітуть,
Де барвінком синім землю застеляє.
Хочу цю красу я серцем осягнуть.
> І на світі щастя більшого немиє,
Я щаслива -іроду в рідному краю.
Лиш би батько й мати, лиш би сонце й небо,
Бо частинку серця я їм віддаю.
> Приспів:
Краю мій лелечий,
Краю мій чудовий
З ласкою матусі,
З батьковим теплом,
Я прийду до тебе
І нап'юсь з криниці
Там, де б'є водиця
Чистим джерелом.
> Батькова криницяb>
> Знову мені сниться
Батькова криниця.
В ній вода холодна.
Ніби з джерела.
> А як стану пити,
Чисту, кришталеву,
То добріш за неї
У житті нема.
> Батькова криниця.
В ній жива водиця.
Батькова криниця
В ній погади ясні,
> Я прийду до неї,
Щоб води напитись.
Коли сад квітує
Раїю навесні.
> У селі ще й досі
З неї воду носять.
Батькова криниця
Спогади гойда.
> А біля криниці
Там росте калина.
Наче мої мрії,
Вічно молода.
> Знову із криниці
Та мені б напитись.
Батьку е ясні очі
Пильно подавитись,
> Бо вони синіють,
Ніби ті озерця.
Батькова криниця
В мене біля серця.
>
>
Присвячую моїм онукам,
Іринці та Олежку.
Автор
p>
Допитлива малеча
> Так хочеться знати
Щасливій малечі,
Як вечір блакитний
Спадає на плечі.
> Заходить він тихо
До кожної хати
І просить у ліжечка
Діток лягати.
> Для місяця вечір
Засвічує зорі
І срібло збирає
На Чорному морі.
> А потім в діброві
Співа з солов'ями,
Усіх заколисує
Й лине гаями.
> Отак проживає
Він з року у рік,
А, може, той вечір
І є чарівник?
> Зима
> Вітер губи надуває,
Зла хурделиця мете,
Снігом поле засипає.
Люта зимонька іде.
> В лісі зайчики сумують:
"Як же зиму пережить?
Бо із лютим морозенком
Нам не хочеться дружить.
> Хоч в нас шубки хутряні,
Та морози - зліші,
Ой, скоріш би вже весна,
Будем веселіші!"
>
* * * >
У мене втомлені долоні.
Бо проживаю у селі.
Я прихиляюсь у поклоні
До лона матері-землі.
> Де пахне хлібом житнє поле,
А медом - квіти запашні.
І вдячна я щасливій долі,
Що посміхнулася мені.
> Хоч стежка видалась крутою.
Туман хова ясні вогні.
Я зморена, але щаслива,
Що проживаю у селі.
> * * *
> Я люблю рідну хату,
Де вишневий садок,
Де цвітуть чорнобривці.
Де тепло й холодок.
> Де червона калина,
Білі айстри в цвіту.
Я такої хатини
Вже ніде не знайду.
> Все тут рідне для мене:
Стіни білі, як сніг,
І віконця маленькі,
І цей хатній поріг.
> На столі скатертина.
Рушники на стіні,
І повітря в цій хаті
Дуже рідне мені.
> СПОМИНИ ПРО ДИТИНСТВОb>
> Я знов думками у дитинстві,
Де пахне вистояний мед,
Де ніжні руки материнські
І неба зоряний намет.
> Де хліб під рушником гарячий.
Весняне сонце, вишні цвіт.
І моє серце прагне знову
Побачити казковий світ.
> Де жовтий соняшник за тином,
Де веселкове все цвіте.
Біжить років моїх стежина
В дитинство світле, золоте...
>
>
> Турботливий їжачокb>
> В осінньому лісі ходив їжачок,
В якого сорочка з тонких головок.
На ці голочки натикав він грушки,
Кислички рум'яні, гриби - маслючки.
Ходив їжачок по лісочку, ходив
Й малесенькі лапки свої натрудив.
Спинивсь під дубочком, присів відпочити
І все, що зібрав, захотів полічити.
Був радий їжак, що всього назбирав,
Спішив до хатинки і пісню співав:
"В хатинці не страшно мені зимувати,
Бо буду я ласощі ці смакувати".
>
> Котик і цапикb>
> Наш котик вусатий
В садочку гуляє,
А цапик рогатий
Його здоганяє.
> Погладжує мурчик
Вусатий свій ротик
І чеше пухнастий
Сіренький животик.
> А цапик рудою
Трясе бородою:
— Я хочу, Мурко,
Подружитись з тобою!
>
> Хом'ячок на косовиціb>
> Був хом'як на косовиці
Назбирав зерна пшениці,
Взяв мішок, поклав на спинку
І поніс в свою хатинку
Вдома їв, пшеничку хрумав
За столом сидів і думав:
Як наїмся я доволі,
Залишки росію в полі
>
> Котик Томb>
> Дружить Ірочка з котом
Називає його Том.
Та не встигне Іра сісти,
Котик Том прохає їсти.
Няв - тихенько промовляє -
Дай ковбасоньки, - благає.
Іра каже: мій пухнатий
Ненажера волохатий.
Йди собі мишей ловити
Годі їстоньки просити.
Але Том іти не хоче.
Тільки голосно муркоче
До мишей анітелень,
Спочиває цілий день...
Під ногами його носить.
Ходить слідом і гука:
Дай котлетку й молока.
> Дивно спинку вигинає,
Треться й хвостиком виляє,
Просить: м'яу - дай сметанки,
Дай вареничків і манки
Постели м'яку подушку,
Хочу риби і пампушку,
Не гони мене з кімнати
Я поїм і ляжу спати
>
> Як кота я вчилаb>
> Ось послухайте, шановні,
Як Кота я вчила.
Щоб удома своя Киця
Була йому мила.
> Мій Котище сидить вдома,
А мишей не ловить,
І до мене, до Кицюні,
Словом не промовить.
> Піде з дому і гуляє,
Де собі захоче.
А як прийде опівночі -
Голову морочить:
> Не так миші я ловила,
Не смачно готую;
Їжа вдома не так пахне,
Діток не годую.
> Я тоді сказала: "Досить
Терпіти ці муки!
Будеш мене, мій Котяро,
Брати ще на руки".
> Заховалась на горищі,
Із гори дивлюся,
Як вмивається мій Котик.
Причісує вуса.
> Вилизався, поїв смачно,
Вийшов в сад гуляти,
А я пішла за ним слідом.
Стала наглядати.
> У садочку його стріла
Кицюня муренька.
Так ось чого тобі. Коте,
Жінка не миленька.
> Ходить Мурка кругом нього,
Спинку вигинає,
І зеленими очима
На Кота моргає.
> Крутилася, мов та дзиґа,
Хвостиком вертіла,
А тоді, немов зненацька.
Перед ним зомліла.
> Мій Котищє замурликав.
Кицюню ласкає.
Мабуть, всі ви здогадались,
Що робити має.
> А я члюща у кущиках
За ними слідкую:
"Постривайте, бечсоромні,
Я вас почастую!"
> І зненацька вибігаю,
Б'ю Кога по спині.
Оце кажу, щоб був вірний
Своїй половині.
> Киця-Мурка злякалася,
Втекла з переляку,
Бо вгледіла в руках моїх
Товстезну ломаку.
> Лупцювала я Котяру,
Аж спина вгиналась;
Оце тобі, щоб Кицюня
чужа не вздрівалась!"
> А Котяра мій шкідливий
У ногах плазує,
Просить за все пробачення,
Скімлить, не гарцює.
> Пожаліла я Котика,
Кинула ломаку,
Бо ледь ноги не простяг він
З того переляку...
> Отаке буває часто
У житті і з нами.
Через тих розпутних Кицьок
Стаєм ворогами.
> І скажу я вам відверто:
Так його провчила,
Що тепер домашня Кицька
Стала йому мила.
> А шоб ви не мали вдома
Таку суперечку,
Не стрибайте. Коти й Кицьки,
У чужую "гречку"!
>
> Хто з'їв кашу?b>
> — Ти поїла, доню, кашу? —
Запитала мама Дашу.
Даша так відповіла:
— Я Барбосу віддала.
Його щедро годувала,
А він гавкав:
Мало! Мало!..
> Скільки рук має павук
> Оля голосно гука:
— Я спіймала павука,
Зелененький цей павук
Багатенько має рук.
Буду татка я прохати,
Щоб поміг порахувати.
> Дощик
>
Літній дощик накрапає,
Коля в хату утікає.
— Мамо, дощик теплий мочить,
Моє личко вмити хоче!
— Це він, мабуть, здогадався,
Що ти зранку не вмивався.
>
> Холостякb>
> Сорок літ Данило мав,
Все дівчат перебирав:
Та низька, а та висока,
Та стрибає, як сорока,
Та не модна, та глуха,
В тії прізвище «Блоха»,
В тої зачіска не та,
А та надто вже «свята»...
Так ні разу не влюбився,
І ніколи не женився.
Г Іостарів, чудак, давно,
П'є горілку і вино
Та потилицю шкребе,
Проклинає сам себе,
Що ні разу не женився
І ні в кого не влюбився.
Вже Данило й полисів,
Довгу бороду завів.
Сам він вік свій коротає,
П'є спиртне і долю лає:
«От на старість сам лишився...»
Сидить в хаті, зажурився,
До грудей він пригорта
Лиш приблудною кота...
>
